ЯК ВИБИРАТИ ІМ'Я

Це питання, безперечно, хвилює кожного, хто збирається стати батьком чи матір'ю. Питання, як на мій погляд, не таке вже й дрібне. Бо й справді, яке ім'я дати дитині? Чим керуватися? З чого починати?
Перш за все слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім'ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більш прадіда Данила. Не треба й згадувати маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Хай це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це книжка «Власні імена» та поради знайомих.
Книжка імен запропонує вам чималенький список, і ви зможете знайти сяке-таке ім'я для нащадка. Але моя вам щира порада: не заглядайте туди. Не мине й дня, як до вас завітають ваші знайомі, які дві, а то й цілі три ночі не могли заснути. Все думали, яке б ото вашій дитині ім'я підібрати.
— Чи, може, все ото даремно? — з острахом цікавляться вони. — Ти що, з отієї книжки, батьку, надумав своїй дитині ім'я підбирати? А ми ж для чого? Ми тобі друзі чи ми тобі хто? Викинь книжку, поки не пізно.
Ви, ніяковіючи, відкладаєте книжку вбік.
— Закинь її,— радять ваші знайомі. — Що ти з нею носишся, як із крашанкою? Ось тобі справжні імена. Це моє, це Митькове, це тьотя Фрося написала, це Гарик, це Жоржик. Чи, може, ти вже без нас придумав, так кажи!
— То жінка хоче,— починаєте ви так, ніби щойно когось ненавмисно підрізали. — Не я, а жінка хоче, щоб, як син народиться, то назвали Назаром, якщо донька, то Соломією...
— Що? — скрикують усі троє чи четверо, скільки там уже до вас прийшло. — Нам не почулось? Ти так оце сказав, як ми почули, чи ти ще нічого не сказав?
— Та це все жінка. Дід у неї був Назар. Замість батька їй. Вона ж у мене сирота, так оце вигадала. В дідову пам'ять. Виховував, мовляв, у люди вивів.
— Забобони,— кидає хтось.
— Факт, пережитки. Ніби тому дідові тепер не все одно ... Ти що, перед жінкою на шнурочку ходиш?
— Та ні... Що ви?..
— А в тебе своя думка є? В тебе своє ім'я є?
— Та я думав. На батькову честь — загинув на початку війни...
— Ну й правильно. Ото на батькову честь і називай. А то вигадають — Назар! Хто тепер із таким іменем ходить? Тьху! Називай на честь батька й не. вигадуй. Чи, може, жінка не погоджується?
— Та погоджується.
— Ну й чудесно! Значить, ім'я вже є. Свій список можна рвати? Чи не так? То як же зватимуть твого спадкоємця?
— Тимофій!
— ??
А по хвилі:
— Ну, ти вибач. Це, звичайно, ваші сімейні справи. Вам видніше. Але ми радили б і про дитину подумати. Ти подумав, як воно, беззахисне, піде в світ із таким іменем? Тимофій! Тиміш! Уявляєш?
— Збожеволіти мало! — підтримує другова жінка. — Що люди про батьків подумають? Оце вже розмов буде.
— Оригінальне щось треба,— знову друг. — Щоб відбивало наш дух, епоху. А ти — Назар, Тимофій! Що ж ти, кожному стрічному пояснюватимеш, на чию честь ти так свою дитину назвав? На честь діда чи баби? Не сміши людей...
— Гаразд,здаєтесь ви. — А які у вас пропозиції?
— У нас? Ось список. Я, наприклад, пропоную назвати його іменем відомого співака. Звичайно, не нашого. Ну, якогось французького чи італійського. Скажімо, Антоніо. Чим погано? Або на честь Жана Маре. Моїй жінці цей артист дуже подобається. Для доньки — Лола. Гарно? І взагалі, яке кому діло, Лола чи Жан?..
Ото довго не дискутуйте, згоджуйтесь одразу. Знайомі завжди діло кажуть. Беріть у них список і поспішайте в пологовий будинок. Список передайте через санітарку чи медсестру разом із записочкою:
«Люба! Всі пропонують назвати сина (як буде син) Жаном. Якщо донька, то Лолою. Гадаю, наші знайомі мають рацію. Назар і Тимофій — архаїзми. Не сподобаються ці, то вибери зі списку, що додаю. Цілую. Твій Вася».
Оскільки я теж батько і мені теж знайомі приносили список імен, то я хочу його винести на обговорення, щоб наші товариші й друзі не сушили собі голів. Ось цей список:
Жіночі Імена:
Жюля. Ія
Лола, Піама, Люсі, Гонората Ферфуфа Естера Сосіпатра Паола Кюнна

Чоловічі імена:

Ірек Ролан Анжел
Руслан Кизил-Кум Жюль Мюль Пріам Люс Гарик Жорик



Якщо ж ви вважаєте, що цей список
неповний, не впа­дайте у відчай, ваші знайомі доповнять. Останнє, що я вам
пораджу, це не забудьте про гармонію імені й прізвища. Це дуже важливо. Подаю
приклади:

Нінель Кукурудза, Травіата Пацюк, Жульєна Миска,
Анжела Кендюх, Вольдемар Копистка, Гонората Пузир, Геракл Гарбуз, Жузі Коза,
Нєда Баран, Аттіла Шкапченко і Аполлон Козолуп.

Якщо ця гармонія є, вважайте, що
ім'я ви вибрали пра­вильно. Діти вам дякуватимуть. Особливо як підростуть.

ЯК ПИСАТИ МЕМУАРИ

Мемуари писати дуже важко. Навіть важче, ніж одному акторові видавництва написати всі анотації до тематичні плану. Чому ж так важко писати мемуари? По-перше, мемуари, як правило, пишуться після того, як той чи "ті, про кого ви збираєтесь писати, неодмінно померли, а ви маєте дізнатися чи визнали їх після смерті за видатних ввели до УРЕ. так, то вважайте, що один шанс із десяти на вашому По-друге, повинні померти всі ваші ровесники, або, як ще їх називають, сучасники поета (полководця, художника,композитора тощо). Інакше, чого доброго, сучасники почнуть звинувачувати вас у недостовірності чи перекручуванні викладених вами фактів. По-третє, треба вмудритися прожити свій вік так, щоб пережити навіть геніїв. А це, судячи з кількості мемуарних книг, вдається не кожному. Тепер ви зрозуміли, чому так мало в нас мемуарної літератури й чому так важко писати Хто ж пише мемуари? Мемуари пишуть різні люди: політики, полководці, видатні діячі культури, актори, композитори, художники гумористи, але можете й ви. Як же пишуться мемуари? Ну, перш за все, маючи відповідні для мемуаристики роки, вам необхідно мати ще й папір хоча б харківську авторучку «Золоте перо». Бо, як відомо, мемуари, на відміну від гетьманських універсалів, пишуться не на пергаменті не гусячим пером. З чого ж починати мемуари? Безперечно, з опису першої (цілком випадкової) зустрічі з поетом, скажімо, С. , 4и з гумористом, скажімо В. Але ні в якому разі не з того, що ви вже при житті поета записували його жарти в ресторані «Еней». Пишіть, що вперше ви з ним зустрічалися в більярдній. Якщо це літератор, то, звичайно,-в Будинку літераторів, якщо художник, то в Будинку художників, якщо композитор, то у видавництві «Музична Україна». Для кого пишуться мемуари? Звичайно, було б наївно думати, що всі сили кинуто лише для того, щоб віддати данину поету С. чи гумористу В. Мемуари переважно пишуться для самого себе, а якщо з ними уважніше познайомитися, то, як закон, про себе. Як описувати головного героя? Дуже просто. Чим простіше, тим краще. Приблизно отак: «Ніколи не міг подумати, що цей, на перший погляд, невеличкий на зріст чоловічок поет С. Я його уявляв кремезним, широкоплечим велетнем. . . » Або: «Дотепи з нього так сипались. Я дивився на нього й боявся, що він ось-ось захлинеться. Але ні. Дотепи били з нього, як б'ють струмені фонтана в центральному скверику біля університету імені Т. Г. Шевченка». Як ви познайомилися з головним героєм? Цього ви точно не повинні пригадувати. Пишіть краще отак: «Уже нині й не пригадую, де ми з ним уперше познайомились. Чи-це трапилось у фешенебельно-провінційному готелі «Жорж», чи в одеських катакомбах, де ми були на екскурсії. Пам’ятаю одне: він мене впізнав одразу. Ніколи не думав, що він отак просто, як звичайний смертний, підійде до мене, покладе свою руку на моє плече й скаже: «Так оце ви такий, Юро!» Це якщо вас, автора мемуарів, звуть Юрою. А якщо вас звуть Степаном, то це звучатиме трохи інакше: «Так оце ви такий, Стьопо! Ніколи не думав,— оглядаючи мене з ніг до голови, сказав він,— що ви пишете. Гарно пишете. Читав. Читав. Так тримати». Що писати далі? Далі потрібно зробити невеличкий екскурс у поетове дитинство. Бо поет, як відомо, ще з колиски мріяв стати моряком. «Якось він утік із дому в Одесу й незабаром влаштувався на теплоході «Іван Франко» (нині «Леся Українка») звичайним юнгою. Уже пізніше, десь через рік, під час нашої другої зустрічі, він про це розповідав мені особисто, й тоді я уявив собі,— пишете ви,— обірваного хлопчика-селюка, який без шматка хліба в кишені бреде таврійськими степами у великий загадковий світ Одесу». Чи відіграли ви якусь роль у житті героя? Безперечно. Саме завдяки вам з'явилась на світ його геніальна поема. . . Але давайте все по порядку. Ви ж, звичайно, добре пам’ятаєте, як у скрутний для поета час йому захотілося назавжди кинути перо влаштуватись працювати на таксі. Та ви (ніхто інший, а саме ви) не дозволили йому так вчинити. Вчасно підтримали його, навіть підказали сюжет для його безсмертної поеми «Весна не жде». Щоправда, дружина поета в своїх спогадах чомусь запевняє, що згаданий твір з'явився на світ завдяки їй, а не вам. Але чи варто на це звертати увагу? Хіба ми не знаємо жінок? Вони глибоко переконані, що все створено в ім'я їх або завдяки їм. Чи варто писати про його творчість? Обов'язково. Почніть приблизно так: «Пам'ятаю, він щось писав. Що саме я вже не пригадую, але знаю, що писав. Саме тоді почав уже писати я. На той час у мене було чи то три, чи то п'ять романів. Якось сиджу, коли чую, хтось стукає в шибку. Я до вікна. Дивлюсь він. «Що,питаю,— тебе принесло в таку пізню ніч?» «Гумореску,— відповідає,— написав. Ту саму, до якої ти мені підказав сюжет. Хочеш послухати?» Я його вислухав, зробив кілька слушних зауважень, гумореска після цього стала дуже популярною. Нею буквально зачитувались усі: від студентів-заочників до футбо-лістів-любителів. Ця гумореска мені добре запам'яталася. Забув, щоправда, назву, але добре пригадую, що читали на всіх вечорах, де читався уривок із моєї повісті «Життя під сонцем?». Як викласти розділ про дивацтва гумориста? Як відомо, всі великі люди диваки. Гуморист В. не був винятком. «Гуморист, треба, сказати, він був досить цікавий. Талант щедрий. Особливо любили його друзі. Пригадую, з першого свого гонорару він одному із нас позичив 10 карбованців, другому 20, третьому ЗО, четвертому 40, п'ятому карбованець тридцять дві, шостому. . . Ні, шоста була вона поетеса Леся К. . . Лесю він посадив на таксі, а гроші дав не їй, а таксисту. То були останні 5 карбованців, гуморист В. попросив водія авто, щоб той відвіз Лесю додому. А сам позичив у мене до наступного гонорару три копійки пішов пішки. Бо трамваї вже не ходили. Отаким веселим 1 живим вкарбувався він у моїй пам'яті. До речі, тих трьох копійок він мені й досі не віддав».

ЯК ЗРОБИТИ, ЩОБ ЧОЛОВІКИ НА ЧУЖИХ ЖІНОК НЕ ДИВИЛИСЯ

Спецпорада< для жінок

Перед тим як дати вичерпну відповідь на це питання, треба поставити ще одне: «Чому чоловіки на чужих жінок дивляться більше, ніж на своїх?» Відповідаю: тому, що ко­жна чужа жінка — не ваша жінка. А якщо не ваша, то й невідома як потойбічний світ. А невідоме, як відомо, зав­жди прекрасне. То як же зробити так, щоб ваш чоловік ди­вився тільки на вас? Перш за все поводьтесь так, нібито ви і його жінка, й нібито чужа. Друге — не розкривайтесь, як тюльпан, до кінця. Бо рожеві пелюстки швидко поопада­ють, і від вас залишиться оголена серцевина. Третє-не тримайте чоловіка близько біля себе...

Окрім цього, існують й інші умови, за яких чоловік лю­бить свою жінку більше, ніж чужу. Я ЇХ під великим секре­том від чоловіків подаю спеціально для жінок.

Умова перша: якщо ви десь років на сорок молодші від свого чоловіка. Успіх майже забезпечений. Такий чоловік на чужу жінку й не гляне, з вас очей не спускатиме. Він не відійде ні на крок і доглядатиме вас краще, ніж свою власну «Волгу».

До цього спонукають його дві підстави. Перша: якщо ви з ним поїдете до моря чи подастеся в круїз навколо Пів­денної Африки, то пасажири та й члени екіпажу неодмінно запитають вас:

—    Скажіть, а ваш тато дуже строгий? Чи не зустрітись би нам сьогодні під сузір'ям Козерога?

Або:

—    Будьте ласкаві, скажіть, ви в батечка остання донеч­ка чи ще є такі ж гарні, як ви?..

Вважайте, що ви свого домоглись,— чоловік не тільки не відходитиме від вас, а й вас не відпускатиме від себе. Зви­чайно, якщо раптом не засне.

Друга — він оберігатиме вас і від чужих поглядів, і від дурних запитань на зразок:

—    Скажіть, а ваш дідусь до пенсії що робив?

Або:

—    Це ваш дідусь по маминій чи по татовій лінії?

Ці питання страшніші за перші. Від них можна й на інфаркт розжитись. Не вам, зрозуміло. Вам це не загрожує. Вас інфаркт у цьому віці і в таких умовах не вхопить. Тому вам переживати нічого: ви ж самі бачите, що ваш чоловік від вас очей не відводить. Закоханий більше, ніж у чужу жінку.

Умова друга. Може трапитись, що ви не маєте отих «со­рок років», то зобов'язані мати хоч мінімум характеру. Тре­ба, щоб чоловік захопився вами. Йому потрібно прищепити любов до миття посуду, підлоги, вибивання килимів, навчи­ти його користуватись пилососом, пральною машиною, по­знайомити з кращими рецептами по виготовленню щуки фаршированої, коропа тушкованого, карасів у сметані. Тоб­то створити йому такі умови, щоб від любові до цього діла в нього залишалось рівно стільки часу, скільки вимагає одна жінка. Рідна.

Домігшись цього, вважайте, що ви добилися всього. Поки чоловік вивчає рецепти чи вибирає пилососом пилюку з ки­лимків, ви поспішаєте в перукарню. Він чистить каструлі, ви наводите манікюр. Ви з'являєтесь несподівано на кухні, як пролісок після першого весняного дощу, і все тут сяє: за­чіска на вашій голові сяє, обличчя ваше сяє, у руках чо­ловіка каструля сяє, усмішка на його устах сяє. Він не стримується й запитує:

—    Рідна моя, невже це ти? — Кидається до вас в обій­ми, ніби вперше в своєму житті. Не приголублюйте. Не роз­чулюйтесь, пам'ятайте про «мінімум характеру» і кажіть: «А це що за телячі радості?»

Тримайте його в напрузі.

Умова третя. Зробіть так, щоб чоловікові весь час зда­валося, як я уже казав, що ви нібито його жінка і нібито не його. Для цього потрібно частіше виводити чоловіка на люди. Щоб він бачив, як із вас чужі чоловіки не зводять очей.

—   Оце взяла тебе з собою,— пояснюйте йому,— бо як сама вийдеш, так проходу не дають. Пристають, як до вдо­ви. Ще йдуть слідом і натякають: «Ох і ніжки! Ох і стан! Ну найсправжнісінька тобі королева Шантеклера!»

Подеколи це потрібно втокмачувати чоловікові в голо­ву, нехай задумується. Після цього й ви в його очах покра­щаєте. А коли несподівано побачить, шо хтось на вас і справді кидає косі погляди, то не стримається й скаже:

—    Тепер із тобою в місті хоч не з'являйся. Бач, як отой телепень стриже тебе очима.

Або:

—    Чого отой бовдур витріщив на тебе свої балухи?

Спіть спокійно. Ваш чоловік таки ваш. Після цього ви

йому скажіть, щоб він вас ще й зустрічав, коли ви повер­таєтеся з роботи, бо, мовляв, якийсь субчик вам проходу не дає. Весь час під'їжджає на власній машині, обіцяє що­дня відвозити додому, постійно підкреслює, що в нього дво­кімнатна холостяцька квартира, що він хотів би з вами по­їхати на лоно природи... Вважайте, що ваш чоловік пропав. Для чужих жінок, зрозуміло. Тепер він щовечора простою­ватиме перед прохідною вашого підприємства й дивитиметь­ся на кожного власника автомашини, як на людину, якій залишилось прожити до вечора.

Умова четверта. Намагайтесь робити все те, що ваш чоловік. Це ж дозволяється. В нас рівноправність. Зали­шайтеся зі співробітниками після роботи, випийте чарочку, а додому прийдете, скажіть, що на носі річний звіт чи були профспілкові збори. Зберіться з подружками і завітайте в ресторан. Чоловіка бажано з собою не брати. Захопіться художньою літературою, читанням періодики, розв'язуван­ням кросвордів чи вдарте ввечері на дитячому майданчику з хлопцями в «козла». Одне слово, спробуйте помінятись ролями.

Є ще одна умова — п'ята. Я її залишаю незаповненою. Заповнити її раджу вам. Розкажіть, а як ви домоглись, що ваш чоловік дивиться тільки на вас? Поділіться секретом і разом зі своїми зауваженнями надішліть мені. При пере­робці й доповненні книги автор врахує це і введе до своїх чотирьох умов і вашу п'яту. При цьому нам не обов'язково зустрічатись. Можна листовно. Чоловіка запевните, що це ділове листування. Нехай спробує підкопатись.