ПОИСК

Пользовательский поиск

пятница, 30 ноября 2012 г.

ЯК ЗРОБИТИ, ЩОБ ЧОЛОВІКИ НА ЧУЖИХ ЖІНОК НЕ ДИВИЛИСЯ





Спецпорада< для жінок
Перед тим як дати вичерпну відповідь на це питання, треба поставити ще одне: «Чому чоловіки на чужих жінок дивляться більше, ніж на своїх?» Відповідаю: тому, що ко­жна чужа жінка — не ваша жінка. А якщо не ваша, то й невідома як потойбічний світ. А невідоме, як відомо, зав­жди прекрасне. То як же зробити так, щоб ваш чоловік ди­вився тільки на вас? Перш за все поводьтесь так, нібито ви і його жінка, й нібито чужа. Друге — не розкривайтесь, як тюльпан, до кінця. Бо рожеві пелюстки швидко поопада­ють, і від вас залишиться оголена серцевина. Третє-не тримайте чоловіка близько біля себе...
Окрім цього, існують й інші умови, за яких чоловік лю­бить свою жінку більше, ніж чужу. Я ЇХ під великим секре­том від чоловіків подаю спеціально для жінок.
Умова перша: якщо ви десь років на сорок молодші від свого чоловіка. Успіх майже забезпечений. Такий чоловік на чужу жінку й не гляне, з вас очей не спускатиме. Він не відійде ні на крок і доглядатиме вас краще, ніж свою власну «Волгу».
До цього спонукають його дві підстави. Перша: якщо ви з ним поїдете до моря чи подастеся в круїз навколо Пів­денної Африки, то пасажири та й члени екіпажу неодмінно запитають вас:
    Скажіть, а ваш тато дуже строгий? Чи не зустрітись би нам сьогодні під сузір'ям Козерога?
Або:
    Будьте ласкаві, скажіть, ви в батечка остання донеч­ка чи ще є такі ж гарні, як ви?..
Вважайте, що ви свого домоглись,— чоловік не тільки не відходитиме від вас, а й вас не відпускатиме від себе. Зви­чайно, якщо раптом не засне.
Друга — він оберігатиме вас і від чужих поглядів, і від дурних запитань на зразок:
    Скажіть, а ваш дідусь до пенсії що робив?
Або:
    Це ваш дідусь по маминій чи по татовій лінії?
Ці питання страшніші за перші. Від них можна й на інфаркт розжитись. Не вам, зрозуміло. Вам це не загрожує. Вас інфаркт у цьому віці і в таких умовах не вхопить. Тому вам переживати нічого: ви ж самі бачите, що ваш чоловік від вас очей не відводить. Закоханий більше, ніж у чужу жінку.
Умова друга. Може трапитись, що ви не маєте отих «со­рок років», то зобов'язані мати хоч мінімум характеру. Тре­ба, щоб чоловік захопився вами. Йому потрібно прищепити любов до миття посуду, підлоги, вибивання килимів, навчи­ти його користуватись пилососом, пральною машиною, по­знайомити з кращими рецептами по виготовленню щуки фаршированої, коропа тушкованого, карасів у сметані. Тоб­то створити йому такі умови, щоб від любові до цього діла в нього залишалось рівно стільки часу, скільки вимагає одна жінка. Рідна.
Домігшись цього, вважайте, що ви добилися всього. Поки чоловік вивчає рецепти чи вибирає пилососом пилюку з ки­лимків, ви поспішаєте в перукарню. Він чистить каструлі, ви наводите манікюр. Ви з'являєтесь несподівано на кухні, як пролісок після першого весняного дощу, і все тут сяє: за­чіска на вашій голові сяє, обличчя ваше сяє, у руках чо­ловіка каструля сяє, усмішка на його устах сяє. Він не стримується й запитує:
    Рідна моя, невже це ти? — Кидається до вас в обій­ми, ніби вперше в своєму житті. Не приголублюйте. Не роз­чулюйтесь, пам'ятайте про «мінімум характеру» і кажіть: «А це що за телячі радості?»
Тримайте його в напрузі.
Умова третя. Зробіть так, щоб чоловікові весь час зда­валося, як я уже казав, що ви нібито його жінка і нібито не його. Для цього потрібно частіше виводити чоловіка на люди. Щоб він бачив, як із вас чужі чоловіки не зводять очей.
   Оце взяла тебе з собою,— пояснюйте йому,— бо як сама вийдеш, так проходу не дають. Пристають, як до вдо­ви. Ще йдуть слідом і натякають: «Ох і ніжки! Ох і стан! Ну найсправжнісінька тобі королева Шантеклера!»
Подеколи це потрібно втокмачувати чоловікові в голо­ву, нехай задумується. Після цього й ви в його очах покра­щаєте. А коли несподівано побачить, шо хтось на вас і справді кидає косі погляди, то не стримається й скаже:
    Тепер із тобою в місті хоч не з'являйся. Бач, як отой телепень стриже тебе очима.
Або:
    Чого отой бовдур витріщив на тебе свої балухи?
Спіть спокійно. Ваш чоловік таки ваш. Після цього ви
йому скажіть, щоб він вас ще й зустрічав, коли ви повер­таєтеся з роботи, бо, мовляв, якийсь субчик вам проходу не дає. Весь час під'їжджає на власній машині, обіцяє що­дня відвозити додому, постійно підкреслює, що в нього дво­кімнатна холостяцька квартира, що він хотів би з вами по­їхати на лоно природи... Вважайте, що ваш чоловік пропав. Для чужих жінок, зрозуміло. Тепер він щовечора простою­ватиме перед прохідною вашого підприємства й дивитиметь­ся на кожного власника автомашини, як на людину, якій залишилось прожити до вечора.
Умова четверта. Намагайтесь робити все те, що ваш чоловік. Це ж дозволяється. В нас рівноправність. Зали­шайтеся зі співробітниками після роботи, випийте чарочку, а додому прийдете, скажіть, що на носі річний звіт чи були профспілкові збори. Зберіться з подружками і завітайте в ресторан. Чоловіка бажано з собою не брати. Захопіться художньою літературою, читанням періодики, розв'язуван­ням кросвордів чи вдарте ввечері на дитячому майданчику з хлопцями в «козла». Одне слово, спробуйте помінятись ролями.
Є ще одна умова — п'ята. Я її залишаю незаповненою. Заповнити її раджу вам. Розкажіть, а як ви домоглись, що ваш чоловік дивиться тільки на вас? Поділіться секретом і разом зі своїми зауваженнями надішліть мені. При пере­робці й доповненні книги автор врахує це і введе до своїх чотирьох умов і вашу п'яту. При цьому нам не обов'язково зустрічатись. Можна листовно. Чоловіка запевните, що це ділове листування. Нехай спробує підкопатись.

четверг, 29 ноября 2012 г.

ЯК ДИВИТИСЯ В ОЧІ



Перш за все потрібно з'ясувати — в чиї очі? Бо ж відо­мо, що очі бувають різні: очі начальника, очі підлеглого, очі товариша, очі незнайомого, очі коханої, очі дружини і, нарешті, очі тещі.
Бувають ще очі в котів, собак, лисиць, вовків, гадюк, ву­жів, мурах, мавп, крокодилів, ведмедів, зайців і свиней. Як дивитися в ці очі, ясно і без поради. Якщо перед вами свиня (дика) чи кобра, то, зрозуміло, найкраще в такі очі дивитися через сітку чи вікно клітки. Це ж стосується беге­мотів, пантер, шакалів, гієн і диких собак динго.
Що ж до людських очей, то їх теж можна розглядати, але уже через скельця окулярів — звичайних чи кольорових. У кого стопроцентний зір, той може дивитись і без допомоги діоптрій.
Але нас цікавить питання, як саме дивитися в очі? Чи на всіх однаково, чи, може, по-різному? Безперечно, по-різ­ному. Я гадаю, що ви без моєї поради розумієте: в очі Петра Семеновича, скажімо, не можна дивитись точнісінько так само, як в очі антилопи гну чи будь-якого представника з породи сумчатих.
Не можна заглядати з однаковою цікавістю в очі гюрзи й сусідки, що постійно зазирає в шпарку ваших дверей. Як­що в сусідчині очі треба дивитися з доброзичливістю, то гюрзу намагайтесь гіпнотизувати, хоч би як вона шипіла на вас.
По-різному дивляться в очі осла й навуходоносора. На осла ви повинні дивитися з любов'ю, на навуходоносора — із співчуттям.
Не однаковими очима (є такий вираз) ви дивитеся в очі своєї жінки і в очі жінки свого приятеля. Погляд у бік влас­ної дружини звичайний і трохи байдужий, а погляд у бік дружини друга нагадує погляд Нарциса.
Зовсім по-іншому ви зобов'язані дивитися в очі підлег­лого. їх слід вивчати. Вивчати поглядом кібця, який помі­тив біля нірки лисицю. Для цього бажано посадити підлег­лого в куток і там уже вивчати. Те ж саме можна пророб­ляти з власною дружиною, якщо вона не проробляє цього з вами.
Якщо гіпопотама, тигра, гібона, вепра, вовкодава ш можете розглядати в чорних, зелених, синіх, оранжевих окулярах, то цього, безперечно, не можна робити з Петром Семеновичем, дружиною та її мамою. Не доведи господи почепити чорні окуляри на ніс, зайти в кабінет Петра Се­меновича, глянути на нього згори вниз і при цьому випали­ти: «Ну, як ся маєш?» Чого коштуватиме вам ця фамільяр­ність, дізнаєтесь після експерименту. Не дозволяється очі Петра Семеновича вивчати й під кутом у тридцять, сорок і більше градусів.
Може трапитись, що ви одягли окуляри, то дивіться, щоб під час роботи ці окуляри не злізли вам на ніс, а ви глянули на Петра Семеновича поверх них, трішки нахилив­ши голову. Так можна дивитись тільки на зубробізона, та й то якщо він далеченько. І останнє. Перед коханою ви часто-густо опускаєте очі і з якихось, відомих тільки вам, причин червонієте і боїтесь зустрічатися з нею поглядом. Цього нізащо не робіть перед своїм шефом. Якщо побою­вання дивитись в очі ваша кохана розцінить, як вашу захоп­леність, то начальник розцінить цей погляд по-іншому: ано­німка, що прийшла на нього,— діло ваших рук.
Отож начальству дивіться завжди в очі тепло, ніжно, благально.

среда, 28 ноября 2012 г.

ЯК ПОВОДИТИСЯ НА НОВОСІЛЛІ




Як тільки ви переступили поріг і подали хліб, сіль та сільничку господарям, не роздягаючись і не роззуваючись, спішіть до квартири. Якщо вам ще доведеться відчиняти двері — не дуже їх смикайте. З двох причин.

Перша: у ванній кімнаті хтось може сидіти...

Друга: чого доброго, ще відірвете ручку.

Одне слово, вам може стати, як ваша дружина каже «ой, як незручно».

Щоб не було отого «ой, як незручно», ви, легенько по­торсавши за одні двері, потім за інші, питаєте:

    Тут у вас що?

    Туалетна.

    А тут?

    Ванна

    О-о! Так у вас ці штуки окремо?

    А у вас що, разом?

    Та й у нас окремо. — Ви відчиняєте навстіж двері й продовжуєте, звертаючись до господаря: —І це ще ти незадоволений? Ти подивися, яка тут розкіш! Які кольори! Раковина голуба. Ручка кулькою. Світло-зелена. Не те що в мене. Весь час за мотузок смикаєш, обривається. Уже дротами скрутив. А тут як у кабіні суперавтомобіля. Тіль­ки сиди та педаль натискуй. Чого тепер тільки не понави­гадують?!

Ви зачиняєте двері, проходите далі, кажете коротеньке «Добридень!» незнайомим, які теж, очевидно, якесь мають відношення до цієї родини, й ідете,до кухні, хоч вас туди ніхто й не запрошував.

    Яка кухня! — вигукуєте ви, і в цей час вам назустріч виходить сивоголова жінка.

    Це моя мама,— каже товаришева дружина. — А це мій тато зі своєю сестрою,— заводить вона вас до вітальні. — А це її діти: син і донька.

    Дуже приємно,— посміхаєтесь ви. — Я вас сердечно вітаю! Вашим дітям просто пощастило. Який район! Яка кухня! Ванна! А квартира! Мало сказати, яка квартира! Божественна квартира! Скільки простору! — вигукуєте ви, переходячи з однієї кімнати до іншої. — Який краєвид,— на­ближаєтесь до вікна. — Де сучасні Куїнджі й Рєпіни? Шишкіни і Васильківські?!

    Правда, вам подобається? — запитує вас господарка.

    Ви ще питаєте? Невже ви сумніваєтеся в моїх сло­вах?

     Ну що ви! Хіба ж я сумніваюся? Я тільки хочу, щоб ці слова ви сказали Вадикові.

—- Я ці слова можу повторити навіть голові міськра­ди,— войовниче заявляєте ви.

     Скажіть Вадикові. Він уже мене загриз. Тільки й чую: «Для чого ти тут квартиру взяла?» Скажіть йому. Ду­же прошу вас. Ви ж товариші,— тягне вас господарка назад, у коридор, туди, де Вадим забиває останнього цвяха для вішалки просто в стіну.

    Вадику, ти чуєш? — звертається вона до чоловіка, тримаючись за ваш рукав.

    Чую, чую,— скептично бухкає він по головці. — Ту­пий, погано залазить, та ще й гнеться,— каже він, поверта­ючись до вас, і витирає з чола піт.—Так, кажеш, квартира непогана?

   Просто божественна! На перший погляд така, як на» ша. Але це тільки на перший погляд», Цікаво, а чим же вони неоднакові?— питає у вас го­сподар.

   Ти ще питаєш!? Ніби не бачиш сам.

   І все ж, наприклад? — наполягає він.

   Ось ця фрамуга..

   Це я сам зробив.

Не розгублюйтесь і не червонійте, кажіть:

   Паркет... чудовий. Щілин зовсім не видно. Та й не в усіх місцях жолобиться...

   Ясно. А ще що?

   Ну, стеля... Без тріщин... Не осипається.

   Так це ж нова квартира! Розумієш, нова! А ти хочеш., щоб уже були тріщини?..

   Ти хочеш! Ти хочеш! — сердитесь ви. — Он коли Фартушняк одержав, ти бачив, що в нього робилося? Штука­турка на другий день повідлітала. Ніби ти не знаєш, як у нас часом будинки здають?!

   Це правда,— підтримує Вадим.

   А який у нас краєвид? — натякає вам Вадимова дру­жина.

   Краєвид у вас просто божественний! Ну, просто чу­довий! — розмахуєте ви руками і збиваєте комусь із ново­прибулих картуза. — Пробачте, але я інакше не можу. Я вже казав: де сучасні Куїнджі й Пікассо?

Вадим перестає цокати по головці цвяха і спопеляє вас своїм поглядом.

   Ну, звичайно,— кажете ви. — Перед вікнами не сади Семіраміди. Не оазиси сучасних Каракумів. Але тут є і свої переваги...

   Так, так,— підтримує вас господарка. — Я ж йому те саме кажу.

   За вікнами,— продовжуєте ви,— стільки простору. Степ! Під самими вікнами залізниця...

   Поїзд,— перебиває вас Рая,— тут раз на рік ходить. Сусіди розповідали...

А якщо навіть щодня? Щогодини? — повертаєтесь ви до неї, помітивши голубий димок паровоза, що грізно почи­нає клубочитися за двома ще не зовсім обгорілими соснами. — Так це ж зручно. Ви завжди можете перші купити квитки на поїзд. Куди треба поїхати. А потім, ви не пові­рите мені, але моє дитинство минуло на маленькій залізнич­ній станції. Для мене маневри составів, паровозні гудки — симфонії мого дитинства. А особливо ось це... Ну, коли па­ровоз із розгону, із усієї сили б'є вагоном по вагонах і... як ланцюгова реакція... вагони один об одного тільки трах- трах-трах-та-тах. Ідилія! Наче перший травневий грім... У цю мить машиніст, ніби почувши ваші слова, натискує на відомий тільки йому якийсь важіль, і клуби водянистої пари б'ють у самісінький під'їзд, а ще за мить машиніст дає такий гудок, що навіть вам, ідеалістові, починає у вухах закладати.

   Оце чула? — питає хазяїн у хазяйки.

   Ну що ж тут такого? — відповідає хазяйка хазяїнові. — Це ж тимчасово.

   Нема нічого постійнішого, як тимчасове,— цитує чи­їсь невідомі вам слова господар.

   Ти забув, як нам жилося на квартирах?

   Ну, гаразд,— погоджується господар. — Якщо не спо­добається...

    Як це не сподобається?! — перебиваєте ви. — Ні, це вже занадто! Ти зовсім запанів... Ліс же поруч, до електрич­ки сто метрів, під вікнами вузькоколійка,майже через двір центральну автостраду прокладено, за десять кроків аеро­дром. Літаки реактивні. Це ж для дитини — одна втіха. А сосни!

   Що сосни? Ти подивися на ті сосни!

   А що на них дивитися?! Сосни як сосни. Може, не такі, як у тайзі. Але теж вічнозелені. Дають кисень, затри­мують пилюку, милують око...

   Оці милують око? Це ж віники понатикані в землю не тим кінцем. Поруч же суперфосфатний завод, ТЕЦ...

   Може, це такий вид. Вид жовтих сосен. Ти що, бота­нік?! Ти знаєш, скільки видів і підвидів має сосна? Понад три тисячі.

   Ти краще сідай за стіл,— каже Вадим Петрович. — Теж мені агітатор...

   Вадику, ти не бери так близько до серця,— мовить Рая. — Я тобі кажу: поживемо трохи, подивимося. Не спо­добається, ось з Петром Семеновичем,— киває вона на вас,— поміняємось. Йому ж квартира наша подобається.

Якщо ви вже сіли за стіл і набили чимось смачним рот, після цих слів, будь ласка, нічого не вигукуйте. Так можна, чого доброго, й удавитися. Це перша причина. Друга — за­мість вас може вигукнути ваша дружина, яка досі мовчала, як ви їй і наказували.

   Що? — підніметься вона з-за столу. — Щоб я міня­лася ось на цю квартиру? Та я швидше повішуся на тих копчених соснах, ніж перейду сюди!

За столом запановує незручна мовчанка. Ви, як правило, цього не витримуєте і вискакуєте на свіже повітря.

    А все через тебе,— несподівано каже вам дру­жина. Через мене? — вже вкотре дивуєтесь ви. — Хіба ж не ти сказала: «Я швидше повішусь, ніж...»

    А через кого? Хто казав: «Божественна квартира! Бо­жественний краєвид! Де Куїнджі й Васильківські?» Допатякався?

Ви мовчите. Вам до цього не звикати. Всі лиха, які трап­ляються у вашому житті,— все через вас. Ви хапаєтеся за власну голову й мовчите. А що ж вам залишається робити? Не вішатися, як дружина радить?!